так упевнено маються крила у ворона
так тримається певно за гілля рука
цьому ж довгому дереву всохнуть від кореня
а найдовшому дереву всохнуть з вершка

цим квіткам облетіти цим метеликам вмерти
прецесійно прийти процесійно піти
по червоній стерні на червоні мольберти
по розп'ятому небі в порожні світи

ну а їй що ж бо їй для непевного кроку
для короткого кроку од стіни до вікна
для найдовших годин для найдовшого року
для глибокого дна для найглибшого дна

їй це дивне це літне заснуле кіно
де біжать дощові і ромашкові титри
де волосся її мов сумне знамено
шумить уночі на зеленому вітрі

їй потреба початись щоб мати кінець
їй потреба вернутись в своє і в солоне
під вечірніх пташок полохливий вінець
під зів'ялого листя непевну корону

їй у давніх слідах ще давніші сліди
їй померлого дерева вранішня поза
і стояння навшпиньки німої води
у німому та ще й несолоному озері

це ж розхитана віра у власне ім'я
що не знає сьогодні дороги до вуха
це стрімка наче лань зелена течія
за котрою біжить посуха